Як мерзнуть квіти десь на самоті,
Ніким не подаровані, зів'ялі.
Хтось їм сказав, що стануть як святі,
Що будуть жить життя на п'єдесталі.
О, як тоді повірили словам!
Голівки тягли, рученьки, серденько.
День без води... Стебельця молитвам
Протягли щиро...Й згинули тихенько...
А хтось їх вчив і гордості, і сил.
Хіба вода для зірваних важлива!?
Я досі вірю, що ти ти в щасті жив.
Хоч на моїй могилі лиш кропива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692832
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.10.2016
автор: Відочка Вансель