Пиши мені з осені теплі листи,
за все нехороше, кохана, прости!
Хай вітер з дощем барабанить у вікна,
пиши, коли темно, пиши, коли світло…
На жовтім і бронзовім листі платана
пиши мені пізно, пиши мені рано.
Пиши мені теплі, хороші листи
і знов в своє серце мене упусти…
Камін розпалю і зварю тобі каву,
за руку візьму тебе ніжну, ласкаву.
В душі і на серці відразу тепліше,
читаю листи і стає все ж світліше.
Вдихну нашу осінь, той запах знайомий,
всередині ллється гаряча утома.
Минулі чуття, як багаття в каміні,
спалахують раптом мов іскорки й гинуть.
А час зупинився, забути непросто
і пам‘ять тих днів знов приходить у гості.
По берегу озера йдемо обнявшись,
в палкому коханні лиш щойно зізнавшись.
Прямуєм донизу бурхливим потічком,
лише про любов нам шепочуть смерічки…
Не знаю, навіщо пішла назавжди,
пиши мені, люба, чарівні листи!..
06.10.2016
© Copyright: Александр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116100601961
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692966
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.10.2016
автор: Олександр Мачула