Я ніколи не гляну у вічі тобі моя ,ненько,
В них багато є болі від цієї облуди й брехні.
Ти поглянь на народ: він від правди звертає тихенько.
Та брехня тобі в горлі комком вже стоїть.
Ні, не знаю я чи ти бідна, жива чи здорова,
Знаю лиш ,що душа твоя чиста від зла,
Що вона ,мов криниця прозора-прозора,
Всяк від нечисті всіх крізь добро наповня.
Подивися на нас-ми твої материнськії діти
Ти живи, ти молись, ти над нами витай.
убираєш у собі усі гріхи світу?
Ти на них не дивись, а за нами подбай.
Ти росою сльозей своїх можеш умиться
Від дітей цих невдячних ,що із плоті твоєї грядуть.
Як же ж нелюди ці не бояться у твої зіниці дивиться?
Біль і зраду для неньки у іншу країну несуть.
Ти омий їх пречистою правдою віри,
Що мов голуб з твоєї душі вилітав.
І нехай буде так ,як ти цього із давна хотіла,
Щоб вкраїнський народ із неволі гнилої повстав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693038
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 07.10.2016
автор: olenka99