============================
...Продовжуй мовчати. Бо я вже до цього звикаю.
Хоч плечі ще й досі твої відчувають думки –
Металом розпеченим шкірою котиться зграя
Чи згадок про мене, чи посміхів – труять, лихі...
Ти – потяг, що мчить без затримок по певному колу,
Хапаєш на руки і поспіхом тягнеш в вагон...
Частуєш цілунком, залюблюєш дотиком й словом,
А ранком виштовхуєш знову на сірий перон...
По колу на тебе чекають в полях й на зупинках
Маленькі й чутливі до ласки й любові пташки...
Ти кожній із них приділяєш якусь із годинок,
Щоб після обіймів з їх душ виривати шматки...
Мовчи і надалі. Тебе турбувати не стану.
Казала ж – піду. І тихенько сковзнула у тінь...
Нема задоволення грати ту саму виставу,
Сценарій якої незмінний для кожної з прим...
============================
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693156
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 08.10.2016
автор: Суботнє сонце