Життєва змовкла юнака струна,
Душа ж іще боролася щосили,
Для нього тестом стала ця війна:
Чи справді України є він сином?
Простий був хлопець. З нашого села.
А став солдатом. «Кіборгом» назвали.
В Донецьк його стежина пролягла.
Героєм став, утрапив під завали…
Та перш ніж тіло рідним передать,
Кремлівські найманці, щоб хтось іще загинув,
Родину щоби змусити страждать,
Подбали і про інші домовини:
Під руку хлопцю вклали без чеки
Гранату (не людські то, дикі плани)…
І це оті, з якими ми віки
Жили по-братськи. Й хочеться заглянуть,
Тому, хто смертю тіло начиняв,
У вічі: чи душа присутня в ньому?
Чи замість неї там гадюченя,
Не здатне жить по-людськи, по-земному?
Та кіборг знов усіх оберігав,
Безглуздої не допустивши смерті:
Гранату під рукою так тримав,
Що не дістать. Героєм був і мертвий…
Такий він – хлопець з нашого села,
Й таких у нас багато є – мільйони,
Тож найманцям пихатого Кремля
Пора назад вертать свої колони.
Ми, українці, – непростий народ,
Ми добрі, роботящі, незлобиві,
В порядку в нас і діти, і город,
І душі теж людські, вільнолюбиві.
10.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693185
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.10.2016
автор: Ганна Верес