Зраділи люди, що є змога
Поетами ставати без проблем,
І почали писати якомога
про пташку і кульбабу з ковилем.
А Україну злодії грабують!!!
Роздерибанили і гроші, і майно.
Поети ж того бедламу не чують,
бо їм, натурам творчим, все одно.
...Ні, бачу, пишуть про недолю,
про горе безутішних матерів,
про злу ненависну неволю
та каторгу російських лагерів.
Але повстати проти супостата
не хочуть ті Парнасові раби -
в них, бачте, сама крайня хата,
їх обминають цинкові гроби.
Вони жаліють, пестять, співчувають,
І віршики пописують сумні,
Але ворожим бонзам потурають
І вихваляють брехні їх чумні.
Для їхніх "душ чутливих" неприємно
сваритися із слугами Кремля -
бо ж, бачте, страшно, коли ті взаємно
якусь учинять шкоду їм здаля.
Вони готують збірки для нащадків,
Щоб слава [b]ЇХ[/b] дісталась іменам,
А в бій ідуть нехай «[i]оті припадки,
Що закликом набридли всім тут нам!
Нехай самі розтрощать в пил всіх тролів,
І олігархам жару піддадуть,
А ми напишем вірші про тополі –
За Це ж нащадки славу віддадуть.»[/i]
Але не той у Бога має милість,
Хто дбає репутацію свою,
А той, хто викриває злу вошивість
І власну душу покладе в бою.
Вони тоді здобудуть вічну славу
В очах у Бога - навіть, не в людей!
[b]ЇМ[/b] завдяки відродиться держава,
В якій вже не вбиватимуть дітей.
8.09.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Zj-UFKcevF4[/youtube]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693238
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.10.2016
автор: ПВО