[u](Присвячую своєму учневі Сімоніченку Костянтину Леонідовичу, учаснику АТО, у якого померла мама, так і не дочекавшись сина).[/u]
Він заплатив матусею Росії,
Хоч випадково втрапив у війну,
Котра розлуки й смерті всюди сіє,
Й не визнає ніяк свою вину.
Він заплатив матусею й Донбасу –
Її, єдину, у житті лиш мав –
Й душа його не зцілиться і з часом,
І не одна прокотиться зима,
Поки себе відчує він природно,
Пізнає перемоги дивний смак,
Адже війна іде антинародна,
А він боєць, а не слизький слимак,
Щоби ховатись за надійні спини,
Він син і батько – це високий ранг,
Такі, як він, вороже військо спинять,
Хай перед ними сам орангутанг.
Не дочекалась ненька перемоги
І миті, син як ступить на поріг
З такої небезпечної дороги, –
Господь її для цього не вберіг…
Війна ще йде… Донбас смакує кров’ю,
Душа ж матусі з Богом розмовля
Про те, щоб сина огорнув любов’ю,
Щоб миру дочекалася земля.
Важкі думки… Тяжкі часи настали…
Клекоче кров у венах… Бій іде…
Ростуть по Україні п’єдестали…
Куди ж ти, Боже, далі поведеш?..
30.06.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693303
Рубрика: Присвячення
дата надходження 09.10.2016
автор: Ганна Верес