Коли вона засинатиме, не дочекавшись мого дзвінка,
коли сни тектимуть по венах, ніби гірська ріка,
коли спогади стануть там єдиними островами,
не чіпай її, хай спить,
хай побуде віч-на-віч із власними снами.
Я прийду до неї пізніше /бо я завжди до неї приходив/,
дорога до її будинку не вміє здаватись негодам.
Прийду, аби сісти поруч, читати їй колискову,
бо з усієї зброї, що мав, найкращим лишилося слово.
і я казатиму
«Спи моя мила, спи, птахо моя, засинай,
хай сни відносять тебе далеко за гору Синай.
Хай несуть тебе далі, повз континенти та океани,
поки я зберігаю твій спокій, поки лікую усі твої рани.
Ти літаєш вві сні, моя люба, значить, досі ростеш,
значить, час невспромозі втримати власних меж.
Хай сни забирають тебе, хай лишають кордони кімнати,
лети туди, моя птахо, де хотіла завжди побувати».
а коли я закінчу
Хай вона ще трохи поспить, хай політає ще трохи.
Я затамую кожен свій подих, паралізую кроки,
вб'ю усіх, хто почне говорити, хто хоча б щось прошепоче,
тільки б вона після сво́їх снів не боялась відкрити очі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693471
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.10.2016
автор: ЖУРАВЕЛЬ