Та ніч навіжена мене тортувала вві сні,
бо що то за ночі, де чтиво прозоре - тьмяніє?
ВогнИще і пси прескажені наснились мені,
та кат - височенний, на голову вищий покрівель…
І тіні од нього - з дівочих тілес, чарівні,-
то жертв були обриси, руни, малюнки, повтори…
Я теж на кострі, і палає вже плахта в огні.
А кат посміхається - красень він, а не потвора.
Вогонь запалав, а мені замовляють пісні,
і серце моє - як вуглинка, та все ще тремтіло.
Кат з тіла рвонув моє серце…вві сні…
і хижо всміхався, на стражде взираючи тіло.
Крізь лахи цей сором страждань споглядала юрба...
...аж раптом - промінчик прилЕтів в лице з підвіконня...
….клубочок котило до ніг ще дурне кошеня…
Не хочу тих снів …
...буду краще в прозорім безсонні…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693687
Рубрика:
дата надходження 10.10.2016
автор: norma Ardeko