Не хочу нікого образити,
Хочу щастя нашій Україні!
Мене засмутили щасливі обличчя...
Такого від себе сама не чекала.
Судити мене зачекайте, облиште -
Із Секонда вийшла весела навала.
Хтось більшу, хтось меншу- торбину із “щастям“
( Пошарпані капці і речі з душком),
Не знаєш яким за це дякувать “браттям”
І як іще довго їм буть боржником.
Спасибі, Європо, “за милість безмірну”.
Не дуже болить: на нас ворог напав,
“Вклоняюсь” тобі за тарифи-комірне,
На пенсію вже після смерті відправ.
Я знаю, як врода тебе наша тішить,
До серця тобі наша праця і честь,
Усе тобі дай, що в нас є золотіше,
Тримаєш нас міцно в руках перехресть.
За що воювали діди наші славні?
( Їх рани боліли до самого скону).
За що ми вмирали в зимі на Майдані?
- Щоб ти нам писала жебрацькі закони?
Не хочу я тих, що і зліва, і справа,
Бо кожен, як може – до себе гребе.
Я бачити хочу могутню Державу!
Матусю моя Україно, тебе!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693923
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.10.2016
автор: Шостацька Людмила