Несу її, мов склянку молока,
Щоб жодної краплини не пролити.
В душі моїй живуть птахи і квіти,
І радість розтікається легка.
Несу її до тебе крізь вогні,
Цю вдячність – білу й теплу насолоду,
І всі чарівні й неповторні ноти,
Що є в природі, чуються мені.
Ти п’єш її зі склянки аж до дна,
А я радію тихо, життєлюбно.
Напевне, вдячність вигадали люди,
Щоб напувати іншого сповна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693976
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.10.2016
автор: Олена Ольшанська