І знову вірш зібрав в рядок,
Він інший тягне за собою,
Рядок, рядок… Той – «приг», той – «скок»,
Забрав в полон із головою.
Сиділа Муза під вікном
І закликала в хату рими,
Чи наяву, чи це був сон,
Та я був віршем одержимий.
Неначе вихор в голові,
Збирав докупи гарні рими,
Було так солодко мені,
Вони були мені святими.
І я писав, дививсь в вікно,
А Муза тихо муркотіла
І час злітав, немов в кіно,
Вона лиш рими шепотіла.
Притис я Музу до грудей,
Вона тихенько муркотіла:
-«Ти не помреш, ти – Прометей»
Від слів таких душа зомліла…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694063
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.10.2016
автор: Віталій Назарук