Душа радіє, серце в щасті,
Забули ноги втому всю,
Бо йду на рідний наш Хрещатик
І спогади в душі несу.
Тут сонце особливо світить,
Не хочеться мені спішить.
Найкраще місто в усім світі!
Ну як же ж його не любить?
Тут дихається особливо,
Ласкавий вітер огорта,
На кожнім кроці бачиш диво,
Якщо уважний до життя.
Зустрілись тут старе й новітнє,
Простим їх діалог не є…
Здається, було більше квітів,
Каштанів і малих дітей…
Час нóвий дає нóві риси,
Нові́ споруди й тренди теж,
Та з кожним роком лиш рідніший
Стає Хрещатик нам без меж.
Ходили юними колись ми,
Побачення біля метро,
Гуляли на дніпрових схилах,
«Київський» торт, «Дюшес» сітро…
В кіно заходили в «Орбіту»,
У «Дружбу», в «Україну» теж,
Хрещатик завжди був привітний,
Цей колорит він береже.
А дух його на Бессарабці,
В стареньких двориках живе,
У тій бабусі, що на лавці,
В Дніпрі, що гордо так пливе…
Душа радіє, серце в щасті
Забули ноги втому всю,
Бо я відвідала Хрещатик
І ще не раз сюди прийду…
23.09.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694072
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.10.2016
автор: Галя Костенко