Вертаєшся з дороги...
Ноги босі.
В пилюці і позбивані у кров.
Скуйовджене розвітрене волосся.
Запалі очі...
Хто тебе зборов?
Вертаєш...
І бреде в тобі утома.
Не ноги йдуть,
а думкою іде
сама лиш тінь знесилена
додому...
А дім той де?
Де глупа ніч зайде...
Вертає на круги своя стежина
до витоків,
до власного єства,
як висохла на вигоні маржина
у пошуках зачахлого зела...
Вертаєшся.
Вертаєш...
Обертаєш на милість все,
що лихом відгуло.
І чи вмираєш,
а чи воскресаєш...
Не скаже осінь. Сумом замело...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694114
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.10.2016
автор: Адель Станіславська