Коломийки
(Сонет)
На засланні бандерівець-герой,
що люблячи Вкраїну щонайбільше,
у себе навіть залюбив конвой
в чужих краях, де сніг найхолодніший.
– Хахол, пока ми здєсь адні с табой,
канєшна, нє на глотку всю, патіше
ти еті каламийкі ваші спой.
Мнє очєнь ані нравятся, братішка.
І гарний, як опришок, арештант
виводив із дитинства знані ноти.
Карпати рідні і народ-Атлант
енкаведистські не здолали роти.
А серце конвоїра, що напроти,
діймали звуки дивні не на жарт.
–––––
©Анатолій Загравенко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694259
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.10.2016
автор: Анатолій Загравенко