Я все ще згадую ті миті,
коли ти спала як дитина,
і не було у всьому світі
більш щасливішої людини.
Твій сон старанно зберігав,
дихнути зайвий раз боявся,
все ковдру ніжно поправляв
й не потривожити старався.
Минуло все, любов пройшла,
згубила щастя підла зрада.
Любов з душі все ж не пішла,
хоч почуттям своїм дав раду.
Назад немає вороття,
минулим нічого пишатись,
та у людей – людське життя
й людьми потрібно залишатись.
Не викинеш із пісні слова,
коли воно тим паче світле.
Порядність – всьому в нас основа,
дорожча золота і срібла.
Казав і повторю я знову –
любив й з любов‘ю буду жити.
Дай Бог й тобі відчуть любові
і научитися любити.
13.10.2016
© Copyright: Александр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116101300998
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694280
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.10.2016
автор: Олександр Мачула