Любов і розум – речі несумісні,
хто б там вам що і як не говорив.
Кохати можуть лише дурні злісні,
бо розум не одну любов убив!
І недарма говорять у народі,
що зазвичай вона буває зла –
якщо кого застане у городі,
той щиро покохає і козла…
Закохана людина майже сліпне,
їй очі застилає пелена,
листом язик до піднебіння липне,
а в голові – що ядерна війна!.
Не бачиш, що учора добре бачив,
не розумієш вже простих речей,
а погляд твій, як прикував хто наче
до губ її, до стану, до плечей...
Готовий ти на подвиги і жертви,
які учора ще би не робив,
і часто все оте – заради стерва...
Ото халепа – дійсно полюбив!
Говорять правду нам бувалі люди –
хто любить щиро, завжди то дурак,
розумний – нізащо́ кохать не буде.
Але у світі без любові – як?!
Думки існують вельми протилежні,
питання вічно мучить кожну стать –
Прожити дурнем, люблячи безмежно,
чи умним без кохання існувать?.
15.10.2016
© Copyright: Александр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116101505383
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694650
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2016
автор: Олександр Мачула