Десна тече в крові у мене,
Її зелені береги
Лозами верб сплелись у вени.
В мені пейзаж її краси.
Рибини - мої лейкоцити,
Хвостами б'ють дзеркальну гладь,
Ростуть і множаться. І жити
Моя мета, і згинуть їм не дать.
Пташки у небі пролітають,
Я бачу кожну з них в собі.
Свободу їхню віддзеркалить
Я можу, і частину розчинити у воді.
В мені купаються хатини,
Змиваючи увесь той бруд,
Який чи люди, чи тварини
Несуть в думках мені на суд.
Лише одна проблема - люди,
Скидають в кров мою сміття.
Якщо так і надалі буде -
Помру, піду у небуття.
Або ж перетворюсь в болото,
Топитиму красу усюди -
Смердюча і брудна гидота,
Втечуть від мене звірі й люди.
Або коли сніги розтануть,
Прийду у гості до бандитів,
Родючі землі мулом стануть,
Від мене ніде буде дітись,
І прибере все зайве вітер...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694780
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.10.2016
автор: Анічка Заровська