Коли зникають навкруг тебе міражі
І обезводнена стискає сіль пастельна
В шагреневу́ю шкіру все живе в душі...
Кругом спокійна відчайдушність лиш пустельна.
І хай зриває скільки змоги вітер тишу
В самотній стогін до гливкої темноти,
Безкрайніх меж він порожнечі не сколише -
Заповнить й крик собою, впавши з висоти.
Не виривайся, бо так тонеш тільки глибше,
Вагою сліз і нарікань лиш тягнеш вниз....
Заплющ повіки і торкнись душею тиші:
Можливо свій відродить, стерши вщент лиш смисл.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695050
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.10.2016
автор: Мар’я Гафінець