Є завжди безвихідь, є шлях до нікуди.
Всі граються в щастя, в кохання, у сльози.
Але ми не Янголи. Ми всього лиш люди.
Приймаєм причастя,чекаєм морози.
Вдягаємось ранком, і поспіхом каву.
Знімаєм високі підбори. Незручно.
І молимо :
-Боже, розглянь мою справу!?
Самою душею. Тихенько. Беззвучно.
І хочеться вкотре дощем розчинитись!
І хочеться вітром зірватись у поле!
А треба... Подякувати... Помолитись...
Бо ж я вже на світі! Бо пишу вже долю!
Нащо мені вітром! Дощем! Я людина!
Бог дав мені вибір, Бог дав мені душу...
Я найщасливіша у цю ось хвилину!
І Вас всіх щасливими бути я змушу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695054
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.10.2016
автор: Відочка Вансель