Іду я берегом в тумані синьому,
Де хвилі лестяться мені до ніг.
А води Світязя, рахують промені,
Як тільки перший з них на воду ліг.
Запрошу тебе, мила у човен,
Ми на острів у нім попливем…
Буде гріти нас сонячний промінь,
Моє серце палає вогнем.
Кохання наше промінням світиться,
А ми, як лебеді, на хвилях Світязя.
Пливемо в човнику, неначе лебеді,
Проміння ранішнє нас зігріва,
А хвилі Світязя, неначе спогади,
Зі сходом сонця, творять дива.
Ми пливемо в човні, моя мила,
Острів стріне нас двох у тиші.
Лебедині розправимо крила,
Тут знайдемо ми рай для душі.
Кохання наше промінням світиться,
А ми, як лебеді, на хвилях Світязя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695097
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2016
автор: Віталій Назарук