Вітер так лагідно грається із фіранкою,
Місячне сяйво по стінах вогнем мерехтить.
Часом приємно для тебе ставати бранкою,
Навіть не чутно, як щось десь у грудях болить.
Я вже навчилась, як ти , віддаватись любові,
Але, як юнка, уже не прошу почуттів.
В пристраснім танго, кусаючи губи до крові,
Місця нема для наївно-нектарових слів.
Як же це добре: звільнитись від марних ілюзій.
Скинути з тебе корону, - такий, як і всі.
Була, як рибка чарівна, а стала Медуза…
Бачиш, це я… у звабливо-отруйній красі.
Мав би втікати, та де там! Як тінь за спиною,
Не відпускаєш й на мить, бережеш від усіх.
Істину знають давно, не придумана мною:
Вабить людей не чеснота,
А гріх.
18.10.16.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695278
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 18.10.2016
автор: Богданочка