Прощальне „люблю“*

Казала  ти  мені  „люблю“,
але  вночі  і  то  –  крізь  зуби.
А  вранці  лиш  гірке  „терплю“
притримували  ледве  губи.

Я  вірив  в  темряві  губам,
рукам  лукавим  і  гарячим.
Але  не  вірив  по  ночам
твоїм  нічним  словам  незрячим.

Ти  не  брехала  при  свічі,
а  покохать  мене  хотіла.
Могла  брехати  лиш  вночі,
коли  душею  править  тіло.

Та  вранці,  у  тверезий  час,
коли  душа  тверда  й  не  мріє,
ти  „так“  сказала  хоч  би  раз.
Я  так  чекав  цього  в  надії…

Тут  враз  війна,  від‘їзд,  перон,
що  далі  буде  –  невідомо.
І  дачний  клязмінський  вагон,
до  Бреста  їхати  в  якому.

Вмить  вечір  без  надій  на  ніч,
на  щастя,  на  тепло  постелі.
Як  відчай  з  криком  віч-на-віч  –
смак  поцілунку  на  шинелі.

Щоб  з  тими,  в  мороці,  в  хмелю,
не  плутав  з  давніми  словами,
мені  сказала  враз  „люблю“
майже  спокійними  губами.

Тебе  не  бачив  я  такої
раніш,  до  слів  гірких  розлуки.
„Люблю,  люблю…“  і  ми  лиш  двоє,
та  з  горя  схолоднілі  руки.

19.10.2016

[i]*  Спроба  перекладу  чи  за  мотивами  твору  Костянтина  Симонова  „Ты  говорила  мне  „люблю“.
[/i]
Константин  Симонов

Ты  говорила  мне  «люблю»,  
Но  это  по  ночам,  сквозь  зубы.  
А  утром  горькое  «терплю»  
Едва  удерживали  губы.

Я  верил  по  ночам  губам,  
Рукам  лукавым  и  горячим,  
Но  я  не  верил  по  ночам  
Твоим  ночным  словам  незрячим.

Я  знал  тебя,  ты  не  лгала,  
Ты  полюбить  меня  хотела,  
Ты  только  ночью  лгать  могла,  
Когда  душою  правит  тело.

Но  утром,  в  трезвый  час,  когда  
Душа  опять  сильна,  как  прежде,  
Ты  хоть  бы  раз  сказала  «да»  
Мне,  ожидавшему  в  надежде.

И  вдруг  война,  отъезд,  перрон,  
Где  и  обняться-то  нет  места,  
И  дачный  клязьминский  вагон,  
В  котором  ехать  мне  до  Бреста.

Вдруг  вечер  без  надежд  на  ночь,  
На  счастье,  на  тепло  постели.  
Как  крик:  ничем  нельзя  помочь!—  
Вкус  поцелуя  на  шинели.

Чтоб  с  теми,  в  темноте,  в  хмелю,  
Не  спутал  с  прежними  словами,  
Ты  вдруг  сказала  мне  «люблю»  
Почти  спокойными  губами.

Такой  я  раньше  не  видал  
Тебя,  до  этих  слов  разлуки:  
Люблю,  люблю...  ночной  вокзал,  
Холодные  от  горя  руки.

1941


©  Copyright:  Александр  Мачула,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116101906541  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695428
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 19.10.2016
автор: Олександр Мачула