Бог дивиться. І Янгол дивиться.
Вони ж вперед на вічність знають.
Моя душа бреде на милицях,
Всі каменем в неї жбурляють.
Бог дивиться. А запитаннями
В молитвах знов його замучила.
Обклавшись сотими граблями
Майструю нові. Доля змусила.
Тут погляд падає на мисочку,
Що в квіточках стоїть на поличці.
Напевно, це маленька ниточка,
Дізнатися, що в моїй долечці.
З шматочка глини майстром зліплена,
В печі розпеченій їй встояти
Прийшлося. Вийшла не зкалічена.
Малюнок мав би все погОїти.
Так задихалася, просилася
Хоча б хвильку, щоб залишили!
Шматочок глини. А молилася.
Душа і в неї. Де ж ті сили?!
Отак й людина. Обпікається.
Камінням люди позакидують!
Збудуйте дім! День починається.
Всі Янголи тебе підтримають!
Бог дивиться. Наперед знаючи?..
Але ж Бог дав нам право вибрати!
Мій Янголик сльози ковтаючи
Пішов мої крильцятка штопати...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695592
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.10.2016
автор: Відочка Вансель