Ти скоро забудеш ці залиті тривогою очі,
не відновиш у пам’яті з минулого дату.
І мабуть з цим треба миритись.
Невагомість розливається ранковим холодом по кімнаті,
вмощуючись на диван, щоб залишиться тут жити.
Відчиниш двері і зникнуть мрії,
занедбаний досвід, втрати.
На підлозі смуток розмиється чаєм.
Хтось чекає здається - вічність, а комусь начхати,
що у твоїх легенях кисню не вистачає.
Важко втриматись щоб не піти,
взявши з собою тільки єдине - розум.
Час все розставить на свої місця.
Твоя сповідь залишиться
десь далеко за межами банальної прози,
нічого у відповідь не пообіцяв.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695594
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.10.2016
автор: Даринка Мрачек