«А, може, й сам на небеси
Смієшся, батечку, над нами
Та, може, радишся з панами,
Як править миром!»
(Тарас Шевченко, «Якби ви знали, паничі…»)
У кожного
своя дорога,
у кожного
своя молитва.
Хоч молимось
до Бога,
та користь
не велика.
Біда і гріх
навколо,
і злочин навкруги.
І все тісніше
коло,
і зліше
вороги.
До кого ж
та молитва?
Чи, може,
спить той Бог?
Ще діє оковита
Христових перемог?
А як не спить –
то чує
лише багатіїв?
У багатіїв
ночує,
бо з ними
смачно їв?..
А, може,
помолитись,
та красти, як багатії,
у Матір Божую
влюбитись
і в Сина
Божого її?
Тоді і нас
полюбить, може,
і Син її,
хоч іудей…
Та не радій,
бо дуже схоже –
і їм тепер
не до людей.
А, може, то
не наші боги,
богами
зовсім не були?..
Богам
новітньої епохи
ми віру
ще не здобули…
І де ж вона?
В якій спокуті?
На допомогу вже не жди.
В житті,
де наші Боги скуті –
попи, блюзнірство
та святі жиди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695785
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.10.2016
автор: mavlail