"Закрити душу на міцний замок
Й нікого в неї більше не впускати,
Покрити панцирем із гострих колючо́к,
Щоби від болю зради не страждати".
Твої слова я завжди пам'ятала,
Й робити намагалась, як ти вчив.
Обра́зи забувала ... відпускала ...
І з часом загої́всь душі нарив.
Промчало літо, відцвіли сади,
Відцарювала осінь, барви розгубила.
Сумні акорди лютої зими
Принесли крижані вітри на крилах.
І знаєш ... стало холодно душі
Під панцирем, що інієм покрився.
Так захотілося любові і весни,
Від цих бажань замок душі відкрився.
За зи́му ту багато я збагнула,
І ось життєва істина проста:
Як пташка у неволі не співає,
Так не живе зачинена душа.
© Зоряна Кіндратишин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695844
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.10.2016
автор: Зоряна Кіндратишин