Йти і йти аж до межі вересня
і пізнати, що меж нема:
далі верес самотній стелиться,
духи осені на жнивах.
Ходять хмурні, як сни непрошені,
і серпами вкорочують день,
а життя все стрімкіш проноситься
сторінками із Одкровень.
Слабнуть пагони, сили з коренів
до таємних прямують джерел,
осінь душу від тіла оголює,
нитки нервів між ними рве.
Але знаєш: все колами-циклами
неминуче верта до весни,
і як суджено комусь зникнути,
це, напевно, не назавжди.
Тож якщо випадає зникнути,
не опалюй слізьми крила,
душі, з'єднані срібними нитками,
на весняних зійдуться полях.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695892
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2016
автор: Віталій Стецула