Полтава
Я не за те, щоб пам’ятними стали
Лиш булава й чубаті козаки,
Я хочу, щоби пам’ять не ослабла
Про те, як жив народ наш ці віки.
– Полтава, сонячна Полтава, –
То мелодійний спів зліта.
Зорить орел над парком Слави
І в будні, і в усі свята.
Давно закований у злото
Не може хижий птах злетіть.
Чиї він втілював польоти?
Що мали люди на меті,
Коли орла над парком Слави
У центрі міста підняли?
Це честі додало Полтаві?
Чи дяка, що не запалив
Тоді її, як шведи рвались,
Й Петру на білому коні
Шукати в Ворсклі скло старалась
Царева свита. Не в вогні!!!
Може, хто, й справді, бачить славу
В орлі російських військ, Петра?
Чим обернулось для держави,
Для України те «ура»?
Не маєм права забувати,
Війни тяжкої жодну мить,
Купа Полтаву Ворскла-мати
Й давно-давно про це шумить:
«Мені здається, «славний Орле»,
Собою інше ти вінчав:
Як цар Петро змінив нам долю,
Державу знищувать почав.
Тож розберімось, добрі люди,
В чім суть російського орла,
Й торжествувати правда буде,
Бо іншою вона була!»
Живе заквітчана Полтава
Давно новим своїм життям,
Як пісня у кількох октавах,
Як чесний свідок всіх звитяг!
22.11.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696008
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2016
автор: Ганна Верес