Без тебе був би ніби я, не я,
Ти у мені, моя маленька сутність,
Бо нас лиш двоє – ти моя сім’я,
А діти там – у них своє майбутнє.
Іще любов десь зрідка визира,
Чомусь ніяково ховається у тишу,
Така вже давня і пісна пора,
Яку лиш розумієш, як опишеш.
Клопоче жовтень листяним дощем,
На серці спокій, в майбутті надія.
Не долюбив, тому лишився щем,
Бо не зумів, любив лиш як умію.
Молитва осені пробуджує мене,
Тремтливо так шукаєш рідні губи,
Нехай ця осінь в майбуття й жене,
Я дожену, бо ти мене ще любиш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696215
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.10.2016
автор: Мірошник Володимир