Квіти вибрали свій смітник.
Та коза знову не прийшла.
В тебе не має ріг.
Бо ти є лох.
Вона є вітер і сніг.
Хлопчина без дівчини,
без побачення,сьогодні.
Є попіл і смог.
Тепле повітря з її роту,
коли вона вигризає тебе.
Дарує легкість.
Сильну.
Навіть не помічаєш дівочих горизонтальних зіниць.
Лиш хрустіння свого тіла між її зубами.
Бо де був попіл там буде трава.
Бачиш перед собою знайому.
Говориш,смієшся,фліртуєш.
Перед очима вона.
Як забитий романтикою смітник.
Знову безкінечнним попелом грієш коханій небо.
Дарма.
Парус натягнутості розмов з нею,
запросив тебе на відкриття нової діри.
Тканина ,вітер,романтика долілиць.
Вона дихає ти гориш.
Втікає від тебе ти летиш.
Розійшлися в калюжі довбані кораблі.
Без шерсті.
Лох.
Без ратиць.
Тим більш.
Побачення мрії в таємниці хлопчачих закритих зіниць.
Лиш холод.
Знову стоїш.
Букет.
Не прийде як хотів.
Ти не такий.
Бо кози завжди обирають козлів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696223
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.10.2016
автор: Чорний РиМ