Розсипались зорі по небу намистом.
Як я люблю оцю по́ру нічну!
Тихо навкруг, сон кружляє над містом.
Я з вітром відверту розмову почну.
Ти, друже мій, вільний, усюди літаєш,
І чув степів шепіт, морів хвилеграй.
Ти бачив багато, скажи, може знаєш,
Де віднайти на Землі щастя край?
Той край, де душа, наче птиця літає,
Так вільно розкинувши крила свої.
Ні смутку, ні горя ніколи не знає,
Лиш радості ноти у співі її.
Притих раптом вітер, задумався, мабуть,
Замріялись й зорі про цей дивокрай ...
Сказав він тихенько: "Той край, що так вабить,
Живе у тобі́, лиш його відшукай!"
© Зоряна Кіндратишин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696269
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.10.2016
автор: Зоряна Кіндратишин