Одинаково сонце для вcіх сія
Та горіх шелестить кроною.
І іду обережно по світу я,
Помаранчевою вороною
Не бажаю, як всі, бо я-то я ,
Маю власне своє призначення,
Та рівняє життя усе до нуля,
Й вимагає просить пробачення.
Не скорюся, інакше себе загублю,
Не здаюсь – не рівняй мене мірою.
Знаю, правильно все у житті я роблю,
Тільки важко іти з недовірою!
Важко йти мені проти вітрів, повір,
Та боротися із забороною...
Над душею стоїть сумнів-лютий звір,
І ворона біла – з короною.
Так несу по життю свою ношу я
Справедливістю наболілою,
А вороняча зграя навколо кружля,
Бо не стала я навіть білою.
Так і йду, не схиляю голову,
Не вклонюсь, куди вітер хилить.
Проти вітру та течії – здорово!
Та душею, що в правду вірить
Мало з остраху не зімлілою,
Між стандартних дерев похилих
Щоб між чорних ворон бути білою,
Помаранчевою серед білих.
23.10.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696273
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.10.2016
автор: Олена Бокійчук