Колишу тишу…
Може, скажеш, ні?
/Гостя/
…а я мовчу…
Печать - і на устах,
і на рожевих міражах прокляття,
бо ж - не Ліліт, що віялась в лісах,
щоб папороті листя розтоптати,
щоби порвати з болем на шматки
стеблин завзяття, впасти у нестяму…
Не Навь я хижа,
щоб зійти в сніги,
не тінь від Мавки,-
зваба вод, забава…
Аж раптом - розквітчано - відповім
на радість мовчазним,
тобі - на милість,
защебечу в садочку спілих слів,
що пір"ячком злітають в небо з крилець…
Втону в очах, вжахаючись за мить,
з глибин падіння я себе узрію,
бо ж кігтики сумління крук гострить
щоб вирвати з крила прозоре,
біле пір"я…
Я - не мовчу…
Я споминів торкнусь
мережкою із букв,
віршІв стіною...
….на тій стіні накреслено:
// Учусь
з весною розмовляти…
...і з тобою…//
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696347
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.10.2016
автор: norma Ardeko