Тихо та зграбно іскриться згасанок
Над алюмінієм твоїх вікон.
Писано, що забувати коханих
Легше із кожним наступним ліком.
Сам я не певен, мені так казали,
Час розвиває подібні вміння.
Кожна ночівля на гострих вокзалах -
Спроба зітнути твоє коріння.
Я відіграв найсумнішу коду,
Втомлено теплиться надвечір'я.
Разом із сонцем заходить свобода –
Безкомпромісно вростає сім’ям.
Ти досягла віртуозного рівня
У подоланні емоцій ніччю.
Потяг зі спогадів їде у Вільне,
Ти ж залишаєшся у Заріччі.
Тихо та зграбно іскриться згасанок,
Темрява вкутує твої риси.
За перламутровим шовком фіранок
Пахнуть іриси.
P.S. Не голос, а ехо;
не пам'ять, а щодня іншакший ліс власних відображень.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696485
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.10.2016
автор: Олександр Ткачинський