А я, мов загублений, ходжу, блукаю у часі
І просторі, що обернувся до мене тилом
І перевернувся. На небі я бачу м'ясо,
Що плавно застрягло у грунті і не вилізає
Із краєм
На вилах.
Земля стала небом, а небо - землею, тому я
Не ходжу, а плаваю, часто знаходячи вічність.
Але я втрачаю і нині, і завтра з минулим,
Які додаються і діляться на всі кратні.
Оплата
Вічем.
Постійно занурювавашись у глибини повітря,
Я міг виринати в місцях, де минало дитинство -
Зима з м'яким снігом і тепле, насичене літо.
Та зараз все в небі. І я з нього, певно, не вийду
Підвидом.
Листя.
А час досі грається з обрієм, колір змінивши.
Я падаю в небо і бачу туман, бачу темінь,
А також дивуюсь, чому в голові знову тиша.
Можливо, у мене стріляли. Можливо, я гордий.
Тихі води,
Де ви?
XXIV.X.MMXVI
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696530
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 24.10.2016
автор: Systematic Age