Неначе зграя, вчувши кров,
надсадно бреше,
чиясь долоня вже ребром
повітря креше.
Слова — мов ядра, і летить
гаряча слина
тому, хто спереду сидить,
у тім’я й спину.
Ось і слабка прекрасна стать
вогнем палає
в крикливій спробі не відстать
від шалу зграї.
Усі кричать навперебій,
обличчя вперті,
ведучий в усмішці кривій
заледве терпить,
щоб не убити за слова,
що просочились:
«Чи в Україні ми, бува,
не помилились?».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696569
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.10.2016
автор: Вікторія Т.