Я наказала замовчати
Своїм вуста́м, своїм думка́м.
Ніколи більше не згадати,
Не мучитись по вечора́м.
В холодній тиші плаче небо
І закликає: "Зупинись!",
А я кричу: "Так мені й треба,
Не маю страху як колись!"
Душа сховалась у куточок
Немов побитий, тихий звір,
І просить волі хоч ковточок,
Життя безцінний еліксир.
Я наказала замовчати
Своїм найглибшим почуттям,
Для того, щоб сильніше стати
І не скорятися вітрам.
2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696607
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.10.2016
автор: Оксана Лазар