Вже вкотре з клена опадає листя.
Червоне, жовте... Вітер розмітає.
А сон мій летаргічний все триває.
Пробудження, то несказанне щастя.
Я чую звуки, шкіра відчуває,
і серце б'ється, хоч і дуже тихо.
Дамоклів меч, моє єдине лихо -
очікування принца, що кохає.
Коли прийде крізь терни та жахіття?
Високі мури мужньо подолає?
Страждає тіло і душа страждає.
Невже до цього дня пройдуть століття?
***
А за вікном вже знову снігопади,
морозний подих лютої зими.
Мій принц все ще блукає між людьми.
Для нього я лиш постать із балади.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696651
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2016
автор: Юлія Сніжна