А що як зовсім не вертатись у зиму?
В ній холод проймає до самих кісток.
В пустелю студену, засніжено-сиву
Де небо сумує за сяйвом зірок.
Де супляться ранки і зовсім не хочуть
У білі жупани вдягати ліси,
А вітри пустують, а вітри лоскочуть
І сковують льодом дороги й мости
Та келих вина і вогонь у комині,
Як острів спасіння у морі пітьми
І злої зими неприкаяні тіні
Смолою стечуть у палкому вогні...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696740
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2016
автор: Тетяна Акименко