Сльози ці... Ну чого вони варті?
Звичайніська солона вода.
Ці нервові пориви, фальстарти...
Осінь винна?.. Відьмачка руда...
Знов з розгону сторчма в ополонку:
чому жити - те, певно, не вмре!
Рветься завше тоді, коли тонко...
Не твоє бо. Чужіське. Чуже...
Не метайся, мов схиблена зовсім.
Та й узри - то ілюзій дурман.
То душа лиш осінньо і босо
розтинає інійний туман.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696799
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.10.2016
автор: Адель Станіславська