Ця осінь прощалась. Та тлів ще придуманий світ,
Туливсь до бруківок червоно-багряним лататтям.
Оголений клен сиротів біля наших воріт,
Мов жертва нещадного вітру у час розіп’яття.
Отам поміж віт позостались образа і біль.
Яким ще богам знадобилась обідрана жертва?
В придуманім світі лишилась лиш
слів твоїх сіль…
Й довірлива пам’ять дощами ніяк не зітерта.
У місячнім сяйві, мов в докорі, зчулиться клен.
Як той пересмішник, пограється вітер з гілками.
Придумаю світ, де відлунить у сто раз рефрен:
«Тебе там не буде...» –
шукатимеш мене роками.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696920
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2016
автор: Олена Жежук