Нічними лікарняними коридорами тихо.
Тут навіть не ходять привиди.
Лякати ж бо нікого - вони давно звикли.
Тут всі свої, на всіх поділено крики.
Зазвичай, не від радості.
І часу не гають, ті, в білих халатах,
їм ніколи.
Хочуть чи ні, мусять рятувати,
щоб на цей раз встигнути.
Поряд чигає прудка напрочуд...
Й вона теж у білому...
Останні слова рідним - її заслуга
і, можливо, регоче!
Вона, все ж, встигла!
У всіх знову - недоспані ночі.
22.10.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696971
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.10.2016
автор: Марія Микуляк