«Про одне лише жалкую – це роки, а так хотілося ще пожити по людські» - це останні слова, останнього кадру мого найулюбнішого артиста театру і кіно Анатолія Папанова з кінофільму «Холодне літо 53-го». Не дай Боже нам пережити ще одну таку амністію, яка висить, як хмара над суспільством, як примара чергової порції примирення, чергової вимоги ворогів всього українського. Ми так замало робимо висновків з минувшини, і не проводим паралелі з історії проголошення незалежної УНР 1918 року і війни з червоною радянською імперією з гібридною війною «демократичної федерації», яка почалась у 2014 році, що не вбачаємо, майже, дзеркального відображення, повторення, кривавих і трагічних подій, доленосних помилок спочатку центральної ради, а згодом і Дерикторії, які призвели до втрати суверенітету і незалежності, а згодом і до окупації, довгої повстанської боротьби, голодомору-етноциту, війни-геноциду, і радянсько-совкового комуністичного рабства на довгі десятиліття. Далі ми і самі знаємо і бачили, як і хто керував нами всі 25 років незалежної. Докерувалися. Не маємо жодного права втратити ще раз таку омріяну, поллятою кров’ю наших героїчних воїнів синів НЕЗАЛЕЖНІСТЬ! Не маємо права, тому здатні і будемо вимагати від влади ДІЯТИ, робити все задля побудови НАСПРАВДІ ВІЛЬНОЇ СИЛЬНОЇ І НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ! Жодного шансу прокремлівським приблудам і колобарантам не дамо на нашій землі, нехай приберуть свій бруд, а якщо ні, то це дуже скоро ми зробимо з ними.
З повагою автор.
О Боже Справедливий наш Єдиний!!!
Кого до влади наш Майдан привів!?
І плакати вже ми не маємо сили,
Й не вистачає і лайливих слів.
Сміятися!? Та горе сміх затьмарить.
Коли перетворили на базар
Країну цілу, в якїй нами правлять
Ці зайди, серед страждань людських і чвар.
І всі ті блазні про покращення торочать,
Коли вбивають нас міномети і гармати.
Щасливого життя нам напророчать,
З вимогою ще трішки зачекати.
Та скільки ж можна з нас чавити соки,
Магнати роблять бізнес на крові
Вже цілих двадцять п’ять буремних років
І трутнями живуть на цій Святій Землі.
І не вщухають зрадницькі прислів’я
В замиренні з північною ордою
А мінський пакт висить паском на шиї,
Тягар наш з ДНРівськой чумою.
Де ваша честь, – продали і забули!?
Де совість в вас, – валяється в лайні!?
Ви плач і стогін материнський і не чули,
Не бачили й не нюхали війни!
Прокиньтеся!? Бо цей ваш шанс останній!?
Мій прийде день, я кину олівець,
Щоби здійснити суд і покарання,
Щоб ви відчули лють наших сердець.
Очистяться лани і пасовища.
Весь час ви сіяли, а Я ваш буду жнець!
З Землі Святої приберемо козлищїв,
До того, як зведуть все нанівець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697156
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.10.2016
автор: CONSTANTINOPOLIS