Іще покотилась доля
Зорею. Згори униз…
І зморшкою – в мами втома,
Що сина чекала вдома
Й благала: «Зажди! Спинись!
Адже він прожив так мало:
Лиш двадцять та ще і два…»
Іконку в руках тримала,
Молитву із серця слала,
Й здригались її слова…
Зоря ж, мов жива, тремтіла
(Чіплялося ще життя),
Їй падати не хотілось…
І блідло синочка тіло…
Єдине ж її дитя…
20.07.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697168
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 28.10.2016
автор: Ганна Верес