Жовтіє лист, горить, так сонячно-яскраво,
А паморозь сріблиться на траві пожухлій.
Сумирний клен вслухається в грізне черево,
Сахається сваволі до мольби оглухлій.
Війна зібрала посаг за роки чималий:
Руїни, стогін, кров, каліцтво, ницість і смерть.
Ворожий поступ підлістю наскрізь просяклий
Злістю наповнили терпіння чашу ущерть.
Ми на своїй землі, ми вільні й дух свободи
Тече по наших венах, тужіє в дужий сплав.
Не дочекаються всі захланні заброди,
Щоб на коліна перед ними народ наш став.
28.10.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697208
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.10.2016
автор: Валентина Ланевич