Рок-гурт «Залізний Хрест»
Альбом «Воля або Смерть»
Рік виходу – 2016
1. Соколи (сл. Юрій Руф – муз. Залізний Хрест)
2. Толерант? Ні! (сл. Богдан Жила – муз. Залізний Хрест)
3. Козаки йдуть (сл. Богдан Жила – муз. Залізний Хрест)
4. Ні сліз, ні ридань (сл. Повстанська пісня – муз. Залізний Хрест)
5. Я – Українець! (сл. Богдан Жила – муз. Залізний Хрест)
6. Іван Підкова (сл. Т. Г. Шевченко – муз. Залізний Хрест)
7. За байраком байрак (сл. Т. Г. Шевченко – муз. Залізний Хрест)
8. Герой з народу (сл. Богдан Жила, Оксана Жила - муз. Залізний Хрест)
9. Галичина (сл. Богдан Жила – муз. Залізний Хрест)
10. Пам’ять (сл. Надія Жила – муз. Богдан Жила, Петро Нацюк)
11. Чорний ворон (сл. Богдан Жила, Надія Жила – муз. Залізний Хрест)
Так, дорогі друзі, занудьгував я. Колись полюбляв писати відгуки, рецензії; уважно стежив за новинками світового метального музла… Але вже давно нічого не видає культовий Ozzy, не менш культовий Dio відійшов в інший світ, і так і не доспівав всього, що міг… Саббати, натомість, створили якусь одноразову муть, аби мати культурологічний привід воз’єднатися з тим самим Ozzy та голосно грюкнути творчими дверима в своєму останньому передпенсійному турі… Давно нічим не дивують Скорпи… З усіх старожилів класичного Євро-Атлантичного тяжеляка, здається, лише Accept додав саме у останні роки, чим завдячує приходу вокаліста Марка Тормільо. Альбом «тевтонців» 2010-го “Blood of the Nations” став просто бомбою, і був по самісінькі вінця набитий хітами. Наступні 2 роботи нев’янучих німців теж виявилися неслабенькими… Але на тому й край.
На північ від Хутору Михайлівського теж ніби нічого цікавого не відбувалося – кумири колишньої юності Арія, Мастєр, Кіпєлов та Артур Бєркут, що також пішов у самостійне творче життя, або творчо геть повидихались, або наспівали собі на наших окупованих територіях стійку до себе відразу разом з «почесним» занесенням до бази небажаних «Миротворець». Декому пощастило і на і те, і на інше… Ну от тому, власне, я і занудьгував.
Аж ось нудьга моя несподівано щезає, як із білих яблунь дим (с – Кузя). Чому несподівано? Бо не було й гадки, що не в Британії, не в Німеччині, і не навіть за Хутором, а на рідних теренах може побачити світ класичний олдскульний Hard-n-Heavy альбом, який триматиме від першої до останньої ноти, і який принесе насолоду нічим не меншу за ту, яку я відчув при знайомстві з “The Ultimate Sin” від Ozzy або того ж “Blood of the Nations” від оновленого Accept. А й навіть більше скажу – класики у цьому порівнянні, може, й вигравали щодо технічних моментів (нижче про них згадаємо), але щодо українського патріотичного контексту, української мови та галицьких родзинок метри, як-то кажуть, і близько тут не стояли.
І не стояли вони і близько зі свіженьким дебютним альбомом львівського гурту «Залізний Хрест» під не менш промовистою назвою «Воля або Смерть». Спрямованість цієї платівки цілком очевидна – патріотична. Але той, хто припустить, що за такою спрямованістю слід розуміти набір заїжджених заримованих гасел або нудних повчань – дуже помилиться. За відведений час (близько години) слухач проживає разом з музикантами події Козаччини, доби УНР, першої та другої світових воєн і, звичайно ж, нашої сучасності. І під час цього захоплюючого оповідання Вам жодного разу не знадобиться кнопка SKIP. Я навіть раджу вмикати свої музичні центри або гаджети лише у тому випадку, якщо у Вас є можливість прослухати альбом від скоринки до скоринки – тільки тоді Ви отримаєте ту насолоду, на яку заслуговує справжній поціновувач класичного, без прибамбасів та викрутасів Hard-n-Heavy.
Ну давайте вже перейдемо від загального до конкретного. А конкретно на альбомі містяться 11 композицій (терпіти не можу слово «треки»), і серед них немає жодної прохідної! Часто Вам таке трапляється? Отож. Справа, насамперед , в тому, що, як я вже зазначив, музичним стилем гурту (і альбому відповідно) є класичний тяжеляк. Тяжеляк, як відомо, є стилем побудованим навколо гітарних рифів. А з рифами, слід зазначити, не все так просто – не пам’ятаю, хто з металістів вищого світового ешелону на запитання «Чи не прагнули Ви на своєму новому альбомі віднайти кілька нових рифів?» відповів, що справа ця марна, а всі рифи давним-давно за мало не півстоліття зіграні засновниками Heavy Metal легендарним британським гуртом Black Sabbath…
Всі та не всі… Принаймні «Залізному Хресту» на дебютний альбом оригінальних, соковитих, м’ясних рифів, здатних тримати слухача «від і до» вистачило з лишком. Вже самі вони вкупі з басовою партією та барабанами приносять задоволення. Послухайте пісню «Козаки йдуть» - це ж просто гітарний бенкет! Все за канонами включно зі вступом, басовим ритмічним продовженням, різким доєднанням ритм-секції, стрімкими соляковими переходами і додаванням у міці з кожним новим куплетом! Бойовик пролітає як одна мить!
У схожому ключі створені ще кілька пісень, зокрема «Толерант? Ні», яка врубається одразу на повну, має доволі цікаву вокальну лінію (так-так, на додачу до крутого інструменталу хлопці ще й співають)), а ще в ній «хрестоносці» використовують вокальний прийом в стилі Iron Maiden, більш знаний як О-О-О-О-О!)))) До речі, такий хід використовується на альбомі і в інших піснях, і вже потихеньку претендує на те, що стане однією з ознак фірмового почерку гурту.
А ось у «Герой з народу» такого прийому нема, проте є інша родзинка – пречудовий соляк. Ця композиція, на відміну від вищезгаданих, плине більш повільно і розлого, а ще створена у такий мелодиці, що на приспіві здатна качати стадіони масштабу якщо не «Олімпійського» то «Львів-Арени» щонайменш. Енергетика дозволяє. Якщо хлопці замисляться над створенням другого кліпу – порадив би їм для цієї мети саме «Героя з народу».
А тепер звернімось до класики. До класики українського революційного мистецтва. Тільки Ви далеко не йдіть – вона також представлена тут, на альбомі, низкою пісень, і також сприяє тій багатогранності релізу, яка не дає висмикнути з нього жоднісінької композиції.
Пісня «Ні сліз, ні ридань» створена музикантами у співавторстві з повстанцями «Карпатської Січі», військової формації Карпатської України, автономного утворення, а потім і держави, проголошеної у закарпатському Хусті українцями тодішньої Чехословаччини у березні 1939-го. Марш січовиків у версії «Залізного Хреста» стає динамічним волелюбним маніфестом, реалізованим у важкому стилі з елементами трешу – найжорсткіша композиція на альбомі.
А наступні два твори, про які я збираюсь сказати, стали продовженням традиції, закладеної у вітчизняному рок-мистецтві ще близько трьох десятиліть тому уславленими «комувнизтами» (київський готичний фолк-індастріал гурт «Кому Вниз»). Якщо мені не зраджує пам’ять, то на «Червоній Руті-89» (ще за Совка, дорогі друзі) вперше пролунав готично-металевий «Суботів» Тараса Шевченка, поєднаний з музикою та аранжуванням яскравих представників першої хвилі новітньої української рок-генерації (разом з комувнизтами на тому фесті також гучно заявили про себе Гадюкіни, Віка Врадій, Марічка Бурмака, «Лисий і Босий» Андрій Миколайчук). Твори Шевченка по тому неодноразово ставали джерелом натхнення для вітчизняних музикантів, і лише в родоначальників цієї традиції Андрія Середи сотоваріщі у творчому доробку є одразу кілька таких треків (не втримався-таки): «Микита Швачка», «Розрита Могила», «До Основ’яненка»…
«Залізний Хрест» вирішив підтримати традицію «Іваном Підковою». Ритм, кач, щільний інструментал, незмінні класичні м’ясні рифи, невтомні барабани, виразне гітарне соло та фінальна крапка у вигляді голосової замальовки a la Iron Maiden! Переконаний, і сам Тарас Григорович залишився б задоволеним!))
А одразу за цим бойовиком йде ще один продовжувач шевченківських традицій в нашому році – медляк «За байраком, байрак», анітрохи не схожий на свого динамічного брата. Хочу відзначити, що цій композиції не вперше доводиться зазнавати сучасних обробок – нев’янучий вірш вже лягав в основу музичного твору від самого вищезгаданого Андрія Середи. І на мою особисту суб'єктивну думку, свіжа версія молодих львів'ян виносить творче бачення метрів в одні – висловлюючись футбольною мовою – ворота. Справа в тім, що на відміну від своїх досвідчених колег, які були запропонували нам виразно прочитаний Середою вірш під інструментальний супровід інших комувнизтів, хрестоносці створили по-справжньому красиву неквапливу баладу, з дуже проникливою та впізнаваною вокальною лінією.
На мій аматорський погляд, головною родзинкою пісні є абсолютний ефект присутності! Перші ж акорди акустичної гітари з басом, перші дотики перкусії, які невдовзі підхоплює плавна як течія Дніпра соло-гітара, ще до перших слів вокаліста «За байраком байрак, а там степ і могила…» створює у слухача повну ілюзію перебування в безкрайому степу. Друге втручання соло-гітари приводить за собою ритм, натиск, важкий звук, і останню свою третину балада добігає вже у хардовому звучанні. А ефектну крапку в унісон з рештою інструментів ставить своїми поодинокими ударами похмурий поминальний дзвін! Лірика, мелодії, інтонації, аранжування, … ця балада хлопцями по-справжньому «прожита», і без сумніву є однією з найсильніших речей на альбомі!
А ось пісня із патріотичною назвою «Я-українець!», на жаль, дала мені певний привід для критики. І це не зважаючи на один з найкращих на альбомі соляків і традиційно високий рівень гри ритм-секції. Але… хлопці частково скочуються у реп – текст, як на мене, занадто перевантажений деталями та подробицями. Слів багато, і наче від такої великої їхньої кількості часто-густо губляться рими (хоча це ще цілком припустимо), а подекуди і розмір. Та і необхідність багато «говорити» не дає можливості як слід співати і, на мій погляд, мелодизмові йде не на користь. Мені можуть заперечити, що Саббатівський Paranoid взагалі написаний на два акорди, і рими текстам металевих англосаксів ще менш притаманні, і нічого в тому страшного нема – за майже півстоліття двоакордовий, як слід не заримований і такий, що не завжди влучає у розмір, Paranoid став, за словами неповторного Ozzy, його «торгівельною маркою». І не просто торгівельною маркою, а таким бойовиком, що його каверять сотні і тисячі гуртів по всьому світу. Все це так, але в нашій українській традиції, яка походить з народних, козацьких, повстанських пісень і з пізнішої музичної спадщини таких величин як Івасюк, Шамо або Білаш, мелодія та поетичні канони мають-таки значення.
Мабуть, не слід було намагатись все сказати, про все заявити і дати всьому чітке визначення. Такий підхід робить із пісні щось схоже на декларацію або маніфест. Слухача ж значно сильніше проймають виразні образи, і по приклади ми далеко ходити не станемо, бо на альбомі «Воля або Смерть» вони є, і ми їх у своєму аналізі не оминемо.
Хоча композиція «Чорний Ворон», що розповідає про повстанський бій під час визвольних подій Холодного Яру, поставить мої твердження під сумнів – тут багато тексту. Пісня стає справжнім оповіданням у стилі наддніпрянських кобзарів, що змінили свої кобзи на гітари. І слух тут ніщо не ріже щодо лірики. Але ж, дорогі друзі, формат, як-то кажуть, дозволяє – «Чорний Ворон» триває аж 8 хвилин, і тут не треба втискати слова у коротенькі заспіви. Авторам є де розгулятись. А там де формат ближчий до традиційної пісні, треба віддавати перевагу образам, а подробиці можна і у Вікіпедії підгледіти.
В цьому плані дуже цікавим є твір «Галичина». Сам факт, що музиканти взялися за розкриття теми «14-ї гренадерської дивізії Ваффен СС «Галичина»» (повна назва цієї військової формації), є вельми сміливим кроком, і на моїй пам’яті на нього ще ніхто на нашій сцені не наважувався.
При аналізі цієї пісні не обійтись без екскурсів до історії. Перш за все, я особисто далекий від того, аби героїзувати Дивізію і дивізійників – формувалась вона аж у 1943-у році, коли Україна вже пережила Бабин Яр, і навіть уряд Української Держави, проголошеної 30 червня 1941-го у Львові бандерівською ОУН, було давно на той час німцями розігнано, а самих урядовців (включно з провідником ОУН Степаном Бандерою) кинуто у німецькі тюрми. Був проти створення дивізії і сам Бандера – справа в тому, що формувалась вона виключно з мешканців Галичини (звідси і назва), які згідно з расовою теорією нацистів відносились до уберменшів (майже арійців), що мали право носити зброю, на противагу українцям Наддніпрянщини, що як унтерменші (недолюди) мали право не на носіння зброї, а хіба що на 4 класи освіти, аби тільки вміти розпізнавати дороговкази та бути придатними до обслуговування фольксдойчів. Створення Дивізії «Галичина», на думку Провідника, поділяло українців і закріплювало цей поділ, що йшло у розріз із прагненнями українських націоналістів створити УССД – Українську Самостійну Соборну Державу від Сяну і до Дону.
Але життя загнало галичан у жорсткий трикутник – більшовики вже сунули на захід, і з їхнім приходом до сучасних Львівської, Івано-Франківської та Тернопольської областей на тамтешніх чоловіків чекав призов до Червоної Армії. Або Сибір. Ще можна було приєднатись до лав УПА, але в Галичині на відміну від Волині у 2-у Світову УПА не була такою активною, і будучи армією партизанською, стримати регулярні військові формування ворога у фронтальному протистоянні була не здатна. І ось з поміж нацистів та комуністів (чиї ідеології віднедавна справедливо зрівняли в Україні як людиноненависницькі) дивізійники стали на той бік, на який стали. До речі, для переважної більшості з них перший справжній бій під Бродами виявився і останнім – «Галичину» в ньому було вщент розбито. Трагізм ситуації полягає ще й у тому, що йдучи у нього, багато бійців розуміли примарність шансів на перемогу…
А тепер давайте відійдемо від історії ближче до музики. Майже все, що я встиг наразі розповісти про обставини створення Дивізії «Галичина» і її коротку історію (хіба що за винятком ставлення до неї ОУН), знайшло відображення у першому ж куплеті однойменної композиції «Залізного Хреста»! Але на відміну від «Я – Українець!» донести все це до слухача вдається не через непомірну кількість слів, а через інші поетичні засоби. «Жовтий Лев на плечі…», «Захищати рідний дім…», «Це наш хрест…», «Під Броди у останній бій…», «Не за нацистів… за Україну…» - в цих меседжах закодовано мало не все, що відображає коротку історію Дивізії! Відчули різницю?
Пісня лине у повільному темпі, із тягучими гітарними рифами, похмурим басом, мелодійним, проте дуже «важким» вокалом – все це разом підсилює трагізм оповідання. Згадалася інша батальна композиція – Stalingrad від Accept. Там навпаки – Тормільо ніби смакує всі ці вибухи, кров… просто як в опереті. У «Сталінграді» до самісінького комуністичного Гімну не зрозуміло, за кого ж співак – музиканти просто насолоджуються самим процесом. В «Галичині» ж все по-інакшому.
У другому куплеті так само виразно йдеться про сам бій, а ще в пісні, на мій погляд, є й куплет третій, без слів. В ньому відбувається різке прискорення і стається наче групове соло – одночасне нагнітання барабанів і басу разом із соло номінальним, що технічно і розкуто виводить свою партію, знову створюють той самий ефект присутності! Присутності у бою.
Є у пісні і ще одна цікавинка – коротенький фрагмент-вставка з маршу Січових Стрільців «Червона Калина». До речі, багато історичних аналогій простежуються між «Стрільцями» та «Галичиною», українськими військовими формуваннями у арміях, що воювали проти Російської Імперії у 1-у та 2-у Світові війни відповідно. Подекуди дивізійниками сама абревіатура «СС» сприймалась як нові «Січові Стрільці». Не знаю, чи закладали музиканти саме такий сенс у цей фрагмент. Так чи інакше, те, що увійшло до рецензованої композиції, відповідає словам «Ой, у лузі червона калина похилилася…». Знову трагізм. На мій погляд, саме в ньому і полягає основний меседж цієї шестихвилинної монументальної роботи. Безкомпромісна творча удача!
А композиція «Пам’ять», реквієм за загиблими захисниками України всіх часів, єдиний на альбомі вирішений зовсім без рифів. Натомість, він пробирає до нестримного душевного щему, до сліз, до кісток і, мабуть, це все, що треба сказати про «Пам’ять». Відзначаю в першу чергу блискучу лірику Надії Жили.
Ну що ж, дорогенькі друзі, залишилася одна-однесенька композиція… Проте, яка! «Соколи» - саме її було обрано для створення першого (і єдиного наразі) кліпу хрестоносців. Про що вона? А про все одразу – тут автор слів Юрій Руф познаходив стільки колоритних образів, пов’язаних із визвольною боротьбою українського народу, а музиканти так це все обіграли, що головною чеснотою цієї коротенької (на тлі інших, звісно) пісні є безмежне натхнення, що вона по собі залишає. Не сталося їй побачити світ років так 100 тому – могла б стати похідним маршем «Січових Стрільців» або УПА, бо саме з такими і йдуть у бій! Добре, що музиканти разом із режисером кліпу Костянтином Гордейчуком (він сам чудовий рокер, і на тому знається) вгадали з нею. Особисто для мене саме «соколиний» кліп і «потягнув» весь альбом - дістав, розслухав, і ось пишу)))). До речі, якщо Ви шукаєте відповідь на питання, як у сучасних умовах фільмувати пристойні безбюджетні (не плутати з малобюджетними) кліпи – це до Костяна. А як йому ще й грошей?!
Все, закінчую – дякую, якщо не заснули. У сухому залишку маємо пречудовий український за змістом альбом, замішаний на класичних світових тяжелячних канонах. Пісні в ньому всі дуже різнопланові, і якщо уявити, що будь-якої з них у альбомі нема, то це вже трошки не теє – альбом вийшов концептуальним і цілісним. Відтепер, нарешті, поціновувачам справжнього Hard-n-Heavy буде за ким стежити і в рідній Неньці, не споглядаючи весь час на британців або німців.
На майбутнє побажаю музикантам додавати у мелодизмові, продовжувати експериментувати з класикою, надалі залучати до співпраці Юрія Руфа, Надію та Оксану Жилу і… додати м‘яса Михайлові Галушці! Барабанник він технічний, і хочу чути кожен його дотик до своїх інструментів! Він як мікроскоп – мікроскопом можна, звісно, і цвяхи забивати, але ж можна і всі нюанси через нього розгледіти… Ну то таке…
Тепер справді все.
Слава Україні!
Щиро Ваш,
Андрій Мазан
Київ
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=YMmARPQ3Qj0[/youtube]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697378
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2016
автор: АндрійМазан