[i][b]Галина Литовченко[/b][/i]
[b]«Зависла в небі срібна пектораль»[/b]
Хмельницький
[i]Видавець Стасюк Л.С.[u][/u][/i]
2016
Великою приємністю було отримати з рук автора книжечку «Зависла в небі срібна пектораль». Окрім естетичної втіхи, яку отримував читаючи цю вже п’яту поетичну збірку Галини Литовченко, відслідкував в собі декілька міркувань і вражень, якими хочу поділитися з вами. Найсуттєвіше про що подумалось – до цих віршів можна ставитись, як до своєрідного українського поетичного андеграунду *. І «підпільність» цих віршів полягає [u]в намаганні зберегти рідну мову[/u], не зважаючи на особливості біографії автора. А вони такі.
Пані Галина народилася на Київщині. За освітою – радіотехнік-конструктор та бухгалтер. Тривалий час мешкала з родиною у військових гарнізонах Росії, Азербайджану, Литви. З 1998 року – жителька Криму. Працювала у військовій частині. Певний час жила на Луганщині. Зараз знову мешкає в Бахчисарайському районі на території анексованій ворожою державою.
Тобто людина постійно перебувала і перебуває в російськомовному середовищі, байдужому, а то й агресивному до мови української. Вибір Галини Литовченко писати українською є її моральним рішенням. Звідси й мій висновок про «андеграундність» її творчості. Українська мова для Пані Галини була територією протесту. Нею вона виокремлювала себе від «совка».
Якщо користуватись рідною мовою було проблемним навіть в Україні, то що вже говорити про мову поза межами Неньки, де все навкруг неукраїнське. Другорядний статус української мови в «совєцькому» суспільстві змушував багатьох відмовитись від користування нею. Ті ж, хто не відмовлявся – були людьми другого сорту. До них ставились, як до селюків чи націоналістів, чи диваків. «Солов’їну» сприймали, як ознаку малокультурності, неінтелігентності. Офіційний статус української мови в Україні тепер вже начебто дещо зріс, але в побуті всі «професійні українці» і далі користуються московською, а дітей своїх водять в російськомовні школи з посиленим вивченням англійської. Навіть зараз під час фактичної війни з московитами, Україна – така собі Ірландія, де більшість населення є патріотами своєї країни, але при цьому послуговуються мовою ворожої сусідньої країни-метрополії**.
Попри байдужість нашої влади до статусу української культури і браку території для української літературної мови Галина Литовченко, як може, повертає мову від її депоетизованої, обсуржикованої, а тепер ще й обюрокраченої версії до нормального вжитку. Це своєрідне служіння українській справі.
-----------------
Якщо ж ближче до самої поезії, скажу одне – вона чудова.
В ній я знаходив зрозумілі і близькі для мене почуття, стани і ситуації, висловлені поетично.
Тут і ностальгічні світлі спогади дитинства:
[i]Там, де гасало дитинство моє,
Сіялись зорі курганам на плечі,
Ніжились травами ноги лелечі…
Так воно, знаю, і нині там є.[/i]
(с.6)*** «ТАМ, ДЕ ГАСАЛО ДИТИНСТВО МОЄ»
[i]Муркоче кіт в бабусі на колінах –
полює в сні на сонячне зайча;
минулим знімки діляться на стінах,
проклюнулось під квочкою курча.
[/i] (с.73) «БЕРЕЗНЕВЕ»
Тиха і щемна біль за батьками:
[i]Від подвір’я давно відпливли
В тиху вічність і мама і тато.
А у слід їм цвіли і цвіли
Сині квіти. Багато-багато…[/i]
(с.9) «БАРВІНОК»
Дуже сподобався сільський пейзаж із зітханням не названої істоти:
[i]Хтось один у темряві зітха, ̶
Десь від щастя загубив підкову.
В берегах гілляста лепеха
Доспівала річці колискову.[/i]
(с.8) «СВІТИТЬ ВЕЧІР СИНІМ КАГАНЦЕМ»
Є і міський пейзаж:
[i] В під’їздах гулко стукалися двері,
Балкони гріли в променях лоби,
Біля фонтану у міському сквері
Точили ляси мирно голуби.[/i]
(с.42) «ТІЄЇ ОСЕНІ»
Про приємні хвилини недільного перепочинку:
[i]На моє підвіконня
примостилась голубка.
Нахиляла голівку,
заглядала в вікно.
А в кімнаті дрівцята
їла поїдом грубка,
ткав розважливий ранок
сновидінь полотно.[/i]
(с.14) «НЕДІЛЬНА ДРІМОТА»
Степова романтика:
[i]Допізна знову не засне скрипаль,
Розвіє ніч снопами іскор ватра,
Зависне в небі срібна пектораль
І обійме циганська пісня шатра.[/i]
(с.25) «ВТЕЧУ У СТЕП»
Впав в око дуже майстерно і лірично обіграний омофон****– [i]«ніч і я»[/i] – [i]«нічия»[/i]:
[i] Із задуми не виберусь я,
В ніч дивлюсь зі свого підвіконня.
Не беруть мої чари безсоння,
Б’ється пульс: ні-чи-я – ні-чи-я…[/i]
(с.39) «НІЧ І Я»
В збірці є і сюжетні вірші, вірші-оповідання. Зокрема сподобалися вірші з легким гумором «Про тітку Тому» (с.20)
Заімпонувала і іронічна замальовка:
[i]Якийсь дивак, десь загубивши спокій,
Крізь непомітне в жалюзі забрало
В моє вікно налаштував бінокль.
Іще цього мені не вистачало…[/i]
(с.34) « В ОСВІТЛЕНІ ДИВЛЮСЯ ВІКНА»
Дуже симпатичними здались мені «ПІВДЕННОБЕРЕЖНІ ХАЙКУ*****» (с.74). Як і їх японські оригінальні взірці, теж лаконічні трирядкові мініатюри, але з запропонованим більш сприйнятним для нашого вуха ритмом (по суті це двовірші з 5-стопний ямбом).
[i] Мінливе море:
То смарагдом сяє,
То схоже на пожмакану фольгу.[/i]
* * *
[i]Допіру місяць
Був на кипарисі,
Тепер розлігся паном на даху.[/i]
-----------
Одним з розділів збірки «Зависла в небі срібна пектораль» є переклади з російської. Як на мене, переклади Галини Литовченко сприймаються поетичнішими ніж оригінали.
Ось, наприклад, такий переклад :
[i]Що ти робиш, красуне, на вогкім холоднім піску?
Ти, мов Гріна Ассоль, що чекала свого капітана.
Дід, зібравши пляшки, закурив і присів на візку,
Вітер дим підчепив і поніс на простори лиману. [/i]
(с.92) «ДІВЧИНА І МОРЕ»
Оригінал вірша Ірини Ханум (М.Севастополь):
Что ты делаешь, детка, на стылом и влажном песке?
Ты, как Грина Ассоль, что ждала своего капитана.
Дед, бутылки собрав, закурил и присел вдалеке.
Ветер дым подхватил и унёс на просторы лимана.
Правда ж, що в Галини Литовченко текст вийшов дещо більш «гріновський»!?
Чи ось іще переклад вірша Ірини Ханум:
[i] Сп’янію, певне, та не від вина,
І буде в погляді моєму таємниця.
Бо зрозумію: я твоя сповна
І наша зустріч, явно не дрібниця.[/i]
(с.93) «ВТЕЧЕМ ТУДИ, ДЕ ШЕПІТ ХВИЛІ…»
В оригіналі:
Я стану пьяной, но не от вина,
Во взгляде будет, как и прежде, тайна.
Лишь там пойму, что я давно твоя
И наша встреча вовсе не случайна.
Погодьтесь, що трохи різними є градації рівня сп’яніння для молодої жінки в виразах «[i]сп’яніти, певне[/i]» і «[i]стать пьяной[/i]». Якщо в україномовному варіанті лірична героїня оцінює серйозність зустрічі з героєм – «[i]дрібниця[/i]» чи не дрібниця(?), то в російськомовному вона самовпевнено переконана, що вона «[i]вовсе не случайна[/i]».
Не знаю як ти читачу, а я сприймаю тексти пані Галини більш романтичними.
------------------
Що ж! Якби всі українці, що вимушені жити в російськомовному середовищі так ставилися до рідної мови, як Галина Литовченко – ми перемогли б у війні. А може вона і не починалася б…
-------------------------------------------
*Андеґра́унд – (англ. underground — підпілля) –термін на позначення альтернативної культури, сукупність творчих напрямків у сучасному мистецтві, що протистоять масовій культурі, мейнстріму і офіційному чи панівному мистецтву.
** Метрополія– держава, що володіє захопленими нею колоніями і експлуатує їх.
*** ( ) – в дужках указано номер сторінки в збірнику.
****Омофони (фонетичні омоніми) — це слова, однакові за звучанням, але різні за написанням («стати по три» — «потри»; «вгорі» — «в горі»).
*****Хайку (хоку) – традиційний жанр японської лірики, Хоку – це трирядковий неримований вірш, що складається з 17 складів (5-7-5) і відрізняється простотою поетичної мови, свободою викладу.
==============
Євмен Бардаков
20.10.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697546
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.10.2016
автор: Віктор Ох