Прийшов на сповідь непрощенний грішник
і став у позу римського борця:
«Я, люди – кращий всіх потішник…
умію сіяти жалобу у серця…
коли йду до жінок, кажу приємне
і обіцяю ласки неземні…
веду себе тактовно, гідно, чемно…
не бачу сенсу каятись мені».
Стоять у церкві жіночки вразливі
І очі їхні мокрі, у сльозах…
Не хочуть навіть чути, що брехливі
Ті його ласки… і брехня в словах…
Тоді свої вуста відкрив священик…
і рота лицемірові закрив:
«Я чув від жертв твоїх, що ти мошенник…
І вже наївних душ із тридцять обдурив.
Довіру зрадив, імена збезчестив,
А потім ще й підступно обікрав…
Тепер прийшов у храм і тут безчесно
Собі хвалу й осанну відспівав…
Закрий же міцно рота нечестивцю
І брехнями алтар не оскверняй,
А визнай всі гріхи свої, паршивцю…
І перед Богом правду сповідай!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697550
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2016
автор: Сарон