Земле моя, маленька горошинко!
Єдина й неповторна в світі ти.
Хто відпустив тебе, моя маленька,
беззахисну, в Міжзоряні Світи?
Земле моя, малесенька перлинко!
Доля твоя солодка і гірка.
Моя ти світла і яскрава зірко!
Горошина з якого ти Стручка?
Земле моя, єдина й неповторна!
Навколо Сонця ти тримаєш путь.
Скажи мені, моя яскрава квітко,
Тут люди... а чи варвари живуть?
Чи може й ті, і інші? Розпинають...
Тебе рвуть, розривають на шматки.
Земле моя, малесенька краплинко!
Де береш сили, щоби веснами цвісти?
.
Як захистить мені тебе? Не знаю.
Тобі болить - я сльози ллю гіркі.
Люблю тебе... за тебе я молюся.
Нехай летять увись мої думки!
Можливо там почутим буде слово?
Бо тут чомусь не чують... чи глухі?
Прости мене... Прости усіх, рідненька...
Між душами зруйновані мости!
Можливо там є сили, що все бачать?
Все чують, розуміють... та мовчать?
Та прийде час, і кожному прийдеться
за все, в своїм житті, відповідать?
Я думаю, на людяність екзамен
складають тут дорослі і малі.
А нам дано всім право, в нагороду:
Знайти себе на цій святій землі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697628
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2016
автор: Надія Башинська